Посада старости (лат. capitaneus) як королівського керівника з'явилася в Польщі у кінці XIII – на початку XIV сторіччя. Повіти утворилися в середині XIV сторіччя у зв'язку з організацією земських судів і ліквідацією розділення на території, підлеглі каштелянам. З часом повноваження старости  набули статусу повноважень генеральних керівників, адміністративна влада яких, окрім видачі привілеїв, поширювалася на весь район або воєводство. Також існувала посада міського старости, який керував королівським замком і прилеглими до нього земельними володіннями, володіючи, від імені короля, виконавчою і судовою владою в місті і повіті. «Неміським» старостою називали орендаря або іншого користувача королівським майном. Такий шляхтич не був державним керівником і міг судити тільки своїх підданих.

У Королівській Пруссії (Поморське, Хелмiнське і Мальборкське воєводство) міських старост не було, а їх обов'язки виконували воєводи. Інше адміністративне ділення існувало в Герцогстві Пруссія, де, відповідно до державного зведення законів від грудня 1525 року, герцог Альбрехт фон Гогенцоллерн встановив три адміністративні округи: Самбію, Натангію і Оберланд (Верхню Пруссію), які, у свою чергу, розділялися на  39 звичайних і родових  старостатів.
Верхня Пруссія складалася з 12 звичайних староств: Пасленк, Моронг, Мілаково, Пжезмарк, Міломлин, Оструда, Ольштинек, Квідзин, Прабути, Нідзіца, Дзялдово, Щитно і трьох родових: Суш, Ілава і Домбрувно. Згідно з Енциклопедичним словником Польщі, в Німеччині Верхня Пруссія розділялася на «Польський Оберланд» з повітами Ніборк (Нідзіца), Оструда та Щитно і «Німецький Оберланд», тобто, територію на захід і північ від Оструди.
З тієї пори, коли місто Оструда перестало бути центром комтурства, в замку почав керувати представник герцога – староста (нім. Amtshauptmann, Hauptmann). Першим старостою в 1525-1531 роках був останній комтур – Кьюрін Шлик. Староста здійснював нагляд над земельними володіннями, зовнішніми зв'язками церкви і освітою. Йому підкорялися судові органи першої інстанції і адміністрація. Також він ніс відповідальність за захист своєї території, особливо, замку. Староста мав значні повноваження, особливо відносно селян, що підпорядковувалися йому, він міг «закувати їх в іспанський плащ» або відправити на дибу за несплату встановленої суми податі.

У 1547-1575 роках функції старости виконував Вольф фон Крейцен, відомий своїм багатством, оскільки був кредитором самого пруського принца, який позичав у нього великі суми грошей. Також варто згадати, що в 1633-43 роках  старостат в Оструді входив до складу володінь Лігницько-брестських князів, представник сілезької лінії яких Ян Христіан-Пяст мешкав в Оструді з 4 жовтня 1636 р. до самої смерті 25 грудня 1639 р.

У кінці XVI – початку XVII сторіччя в Острудському старостві герцогські володіння складали 22 % усіх земельних володінь. Вони включали (окрім міста Оструда) 12 сіл, серед яких було 5 фольварків. У них вирощували овес (біля 50 % посівів), жито і ячмінь для потреб винокурного господарства. Староство отримувало значні грошові доходи від рибальства (від 20 до 40 %), винного відкупу (винокурної галузі), продажу деревини і борошномельного виробництва. У 1723 році була ліквідована станова адміністрація (герцогські староства) і були утворені військово-казначейські камери. З тієї пори Оструда разом з Пасленком, Міломлином, Мілаковом і Млинарами увійшли до складу округу з центром у Моронзі.

Чергова зміна форми правління в країні сталася у зв'язку з реформою судоустрою (1752 р.), коли в Пруссії було створено 7 земських повітів (що складалися з декількох колишніх староств), на чолі яких були ландрати. В результаті нового адміністративного розподілу Оструда і Ольштинек увійшли до складу Моронзького повіту.

З 1777 року ландратом так званого великого Моронзького повіту був Андреас Леонард Кене-Яскі (1743 - 1813), власник маєтку в Дуронгу (з 1780) і у Вігвальді (з 1785), який організував в Моронзі Природно-економічне товариство (1792) і запустив перший в Пруссії завод з виробництва спирту з картоплі (1802).

У 1800 р. до складу Острудського староства входили 18 сіл, у тому числі 1 королівське село (Морліни) і 3 шляхетських маєтки (Грабин, Корніни і Варліти). Через чотири роки староство Міломин було ліквідовано, і велика частина території була приєднана до Оструди. У 1809 р. була ліквідована адміністрація, що проіснувала з 1752 р., а в 1815 р. територія (разом з Острудою) була розділена в Кенігсберзі на 20 повітів (ландратур). Остаточне розділення на нові повіти було завершене у 1818 р.
До складу Острудського повіту увійшли чотири міста, а саме Оструда, Міломлин, Домбрувно і Ольштинек. Площа адміністративного району зазнала незначних змін, в 1831 році її площа складала 1531,93 км², а в 1939 році – 1536,26 км². Чисельність населення в цей період зросла більш ніж удвічі з 32 436 осіб в 1831 р. до 78 053 (не рахуючи військ) в 1939 р. В 1900 році Острудський повіт нараховував149 гмін, а в 1939 р. - 167. Найбільш густонаселеними гмінами були Кайково і Островін – 1330 і 1268 жителів відповідно в 1939 році. На території повіту розташовувалися 133 озера загальною площею водяного дзеркала в 7100 га. Площа орних земель складала 62 % площі усього повіту, а ліси займали 25 %. З фермерських господарств в період до II світової війни 45 вважалися великими (більше 500 га) землеволодіннями. Основними сільськогосподарськими культурами були жито і картопля. На території повіту було безліч молочних ферм і винокурних заводів. Значна частина населення займалася вирубуванням лісів, поблизу яких зводилися численні пилорами. Розвивалася торгівля деревиною. Серед інших видів діяльності, розвинених серед місцевих жителів, можна виділити рибальство і бджільництво.

Герб повіту був затверджений лише в тридцятих роках минулого сторіччя. За рішенням Комісії повіту від 5 грудня 1934 року, він виглядав таким чином: на щиті посередині, на червоному пагорбі намальована зелена ялиця; ліворуч на білому фоні зображений чорний хрест, з протилежного боку - синій ключ; на тлі пагорбів – срібляста лілія. Зображення ялиці походить від герба села Стембарк (Танненберг), затвердженого в лютому 1916 року. Ключ, атрибут св. Петра, був запозичений у герба Ольштинка. Лілія була і є досі символом  Домбрувна. У свою чергу, хрест як символ хреста хрестоносців, є відмітним знаком Оструди. Проект герба і печатки повіту розробив проф. Отто Хупп. Цікавим є той факт, що в 1945-1946 роках німецька печатка з гербом повіту використовувалася для завірення офіційних адміністративних документів мерами польських міст: Стефаном Уцинським і Щепаном Стоєвським. На документах тієї пори, що збереглися, помітно, що частина напису з печатки була видалена, а назва міста була змінена на «Оструд». На жаль, ця печатка не збереглася до наших днів.

Після зайняття, без завзятих боїв, Оструди 10-тим Гвардійським танковим корпусом (Червоній Армії), 21 січня 1945 року, відповідно до угоди від 26 липня 1944 р., щодо відносин між Верховним командуванням Червоної Армії і польською адміністрацією на території РП, владу у зайнятому місті і повіті узяла у свої руки радянська військова комендатура. І лише 26 травня 1945 року Острудський староста Стефан Цендровський прийняв владу з рук полковника Івана Степановича Константинова – військового коменданта. У місті була скасована комендантська година, а особи, що прибували на території повіту, не зобов'язані були реєструватися в комендатурі.
Перше засідання Народної ради в Оструді відбулося 6 березня 1946 р. В ньому взяли участь 33 члени Ради. Межі Острудского повіту після 21 січня 1945 р. майже співпадали з його довоєнними межами. Значніші зміни відбулися у 1958 р., коли село Рушково було передане Дзялдовському повіту, а село Ваплєво – Нідзіцькому повіту. У 1960 році площа повіту складала 1376 км², і мешкали на цій території 60 579 осіб. Двома роками пізніше територія Острудського повіту зменшилася у зв'язку з включенням села Курки до складу Нідзіцького повіту. У 1973 році відбулися чергові зміни, і місто Ольштинек разом з навколишніми селами увійшло до складу Ольштинського повіту. Через два роки повіти були ліквідовані, і на їх зміну прийшла дворівнева система адміністративно-територіального ділення на гміни і воєводства.
У 1945-1950 роках староста був керівником загальної адміністрації на території повіту і підпорядковувався воєводі. При цьому громадський контроль його діяльності вели народні ради – законодавчі органи територіального самоврядування, що утворилися відповідно до Закону від 11 вересня 1944 р., були схожими на місцеві ради в Радянському Союзі і до 1954 р. були не виборними.

У 1950 році органи державного управління (воєводи і старости) були скасовані, так само як і органи територіального самоврядування, а їх функції були передані народним радам і їх президіям. 1 січня 1999 р. набрала чинності реформа органів територіального самоврядування, згідно з якою вводилися ще два рівні адміністративного управління: повітові і воєводські органи. Через декілька років посада старости і Острудський повіт були відновлені (площа 1 766 км², населення більше 105 тисяч осіб); до його складу увійшли 9 гмін (Оструда – міська гміна, 5 сільських гмін: Оструда, Домбрувно, Грюнвальд, Малдити і Лукта, а також 3 місько-сільських гміни: Міломлин, Моронг і Мілаково). Новий повіт втратив територію гміни Ольштинек, проте отримав значну частину давньої території Моронзького повіту. Одночасні вибори в органи самоврядування гмін, повятів і воєводств відбулися 11 жовтня 1998 року. Засідання Ради Острудського повіту першого скликання відбулося 6 листопада того ж року. Головою Ради став Богуслав Фіяс. На посаду старости був обраний Ян Антоховський. У 2001 – 2003 роках Раду очолював Цезари Вавжиньський, з 2003 р. – Єжи Грубба, з 2006 р. – Богдан Пужицький, з 2010 р. – Ванда Лашковська, а з 2014 р. – Войцех Палиньський. Старостами в цей період були, відповідно: з жовтня 2001 р. – Олекандр Гаврилюк, з листопада 2002 р. – Цезари Пец, з червня 2003 р. – Януш Липський, з березня 2005 р. – знову Олександр Гаврилюк, з листопада 2006 р. – Влодзієеж Бродюк, а з листопада 2014 р. – Анджей Вічковський.
Нині староста є Головою Правління повіту і керівником староства повіту, керівником організаційних підрозділів повіту, а також служб і варти повіту.

Ришард Ковальський